День, коли мені повідомили, що в мене цукровий діабет, я не забуду ніколи. «Як?! Чому?! За що мені таке нещастя?!» Спочатку я навіть думала, що лікарі помилилися: ось-ось мені зателефонують, вибачаться за плутанину – і це непорозуміння, нарешті, закінчиться, як поганий сон. Адже мені всього 21 рік, я щаслива – нещодавно вийшла заміж, переїхала у інше місто, у родину чоловіка. Було і страшно, і радісно – нове життя, нові відчуття…
Проблеми почалися непомітно. Попереду була сесія, закінчення 4-го курсу – важлива та довгоочікувана подія. Активно готувался, переживала за результати. Так співпало, що якраз у цей час виникли деякі труднощі у брата, які додали хвилювань. Перші дзвіночки – слабкість, втрату ваги, постійну втому – я без вагань списала на стрес. Здавалося, все скоро вирішиться і здоров’я повернеться.
З такими думками я вирушила погостювати до мами на декілька днів. Недарма кажуть, що материнське серце все бачить… Мама, подивившись на мене, сказала як відрізала: «Завтра до лікарні!». Я не стала відмовлятися, мені не складно, та й мама не буде даремно хвилюватися.
Діагноз “цукровий діабет”
І ось ми в районній лікарні Миколаївської області. І нас приголомшують новиною: у мене цукровий діабет I типу… Перші думки були про те, що це просто жахлива помилка. Адже ні в кого в нашій родині не було діабету. Мені самій було геть нічого незрозуміло. Який діабет? Що це означає? Чому саме я? Завжди здавалося, що такі діагнози бувають у людей похилого віку, а мені всього 21 рік, ну як таке можливо?!!
Необізнаність підвела мене. У невеличкій лікарні не було досвідчених фахівців. Я нервувала, хотілося їсти. Вминала по кілька буханок хліба за день. Тільки згодом дізналася, що вуглеводи потрібно було обмежити одразу ж.
Злетів ацетон, мене поклали під крапельницю. Криз обійшли, але цукор ще тиждень був вище 30 ммоль/л. Найбільше налякало те, що почав падати зір. Буквально за декілька тижнів я вже не могла прочитати інструкцію до ліків, написану на коробочці дрібним шрифтом. Саме в цей момент я зрозуміла, що все дуже серйозно… Лікарі не стали ризикувати, направили мене до обласної лікарні. Звідти я й почала довгий шлях до контролю діабету.
Мій довгий шлях до контролю діабету
Дуже допомогла неймовірна лікарка, Кошова Наталія Петрівна, що поставилася до мене не як до рядового безіменного пацієнта. Вона стала моєю вчителькою, психотерапевтом. Це дуже важливо, коли в скрутну хвилину поруч є така чуйна людина. Та ще й з величезним лікарським досвідом. Від неї я дізналася, що таке «хлібні одиниці», що таке Школа діабету, вона навчила мене правильно харчуватися та допомогла без паніки звикнути до інсуліну. Рідним та близьким я боялася показати свій страх, не хотіла їх засмучувати. І Наталія Петрівна стала тим рятівним кругом, який не дав мені потонути в новому незнайомому житті.
Треба сказати, що в Миколаєві відмінна школа діабету. Я швидко навчилася розраховувати інсулін, і тепер можу на око оцінити, скільки Хлібних Одиниць у будь-якій страві. Це справа досвіду, який я збирала близько двох років.
Не буду брехати, було дуже страшно. Я й до того непритомніла під час звичайного забору крові, а тепер… Не могла повірити, що коли-небудь зможу звикнути до уколів. І взагалі було важко змиритися з цим діагнозом…
Допоміг випадок. Коли я стояла в черзі на прийом до лікаря, розговорилася з жінкою. Вона виглядала настільки пригніченою, що я не втрималася й почала розпитувати. І дізналася, що тут, в лікарні, лежить її невістка, молода дівчина, мати маленької дитинки. І лежить вона з онкологічним діагнозом. Прогнози дають дуже погані. Почувши цю трагічну історію, я раптом зрозуміла: «Але ж я жива! Я ходжу, дихаю, сміюся, я можу жити ще багато років і навіть народити дитину. Всього лише потрібно дотримуватися правил і не боятися майбутнього.»
І я ожила. Я навіть зібралася з силами та почала робити ін’єкції інсуліну самостійно. Адже раніше навідріз відмовлялася і навіть боялася дивитися, як це робить медсестра! І страх минув, минули заперечення та тривоги. Я просто прийняла діабет, змирилася з цим фактом. І все стало набагато простіше. Я зателефонувала мамі й сказала: «Не бійся, все добре! Я сама роблю собі уколи, мені більше не страшно, я буду щасливою!».
Так, я змінилася. Стала зібраною, більш уважною до себе, встановила за правило регулярно контролювати цукор у крові, щоб уникнути гіпо та гіперглікемій. На випадок низького цукру завжди ношу з собою цукерки або сік, щоби бути напоготові та не бігати в паніці в пошуках магазину.
На роботі теж не стала соромитися, одразу розповіла колегам про своє становище, попередила про те, що вводжу інсулін, щоб не було непорозумінь. Тепер вони озброєні важливою інформацією і в разі чого зможуть швидко допомогти мені.
Можу сміливо сказати: нічого не бійтеся та не соромтеся!
А щоб відчувати себе завжди у своїй тарілці, раджу всім, хто зіткнувся з діабетом, не ховатися в мушлю, а навпаки, починати спілкуватися, вступати до співтовариств, де збираються люди з подібними труднощами. Разом завжди простіше і веселіше. Тебе обов’язково підтримають, дадуть відповідь на питання, поділяться власним досвідом. Адже нам, людям з цукровим діабетом, насправді можна все, тільки в розумних межах. Ну та й що? Навіть здоровим радять триматися розумних меж.
Тому хочу ще раз сказати всім: головне – не боятися, і тоді вам все буде під силу!
Я, наприклад, вже з діабетом отримала другу вищу освіту, вдруге вийшла заміж та народила здорову дитину, навчилася водити автомобіль, а зараз освоюю професію бухгалтера і просто насолоджуюсь кожним днем, незважаючи ні на що! Так, я щаслива 🙂
Ін’єкції інсуліну
Ін’єкції інсуліну – невід’ємна частина життя людей з діабетом I і, часто, II типу. У цьому немає нічого страшного, з часом процедура перетворюється на звичну рутину. Ось кілька порад, які допоможуть швидко та безболісно навчитися робити ін’єкції інсуліну.
Вибір місця для ін’єкції
Пам’ятайте про дві важливі речі:
- Різні області тіла мають неоднакову швидкість всмоктування інсуліну. Ваше завдання – знайти саме те місце, яке забезпечить потрібну швидкість всмоктування препарату.
- Занадто часті ін’єкції в одне і те ж місце – це не дуже добре. Намагайтеся постійно міняти ділянки для уколів.
Моя інсулінова абетка
Швидкість всмоктування інсуліну
Перша аксіома, яку засвоює людина, котрій належить зв’язати своє життя з інсуліном: препарат завжди вводиться лише підшкірно. Але підшкірно – це не абикуди. З різних ділянок тіла інсулін буде всмоктуватися з різною швидкістю. Десь процес відбувається швидше, десь повільніше. Наприклад, ділянка живота – чудове місце для більш швидкої «доставки» препарату, а зі стегон та сідниць інсулін буде всмоктуватися повільніше. Саме тому інсулін короткої дії слід колоти в живіт, а інсулін тривалої дії – в стегна та сідниці.
Правильне чергування точок ін’єкції
Вибір області для уколу – це лише половина справи. Живіт, стегно, сідниця – досить великі ділянки. Як обрати точне місце?
Насправді, конкретної «ідеальної» точки немає. Головне – регулярно чергувати місця, куди робляться уколи. Інакше на місці частого «голковколювання» можуть утворитися косметичні дефекти: наприклад, ущільнення, які можна побачити неозброєним оком.
Підведемо підсумки
- Ніколи не вводьте інсулін декілька разів поспіль в одне й те ж саме місце. Дайте підшкірній клітковині час для регенерації.
- Змінюйте місця для ін’єкцій: рухайтеся по колу – так простіше відступити правильний інтервал і витримати близько 6 тижнів між ін’єкціями в одну й ту ж саму точку тіла.
- Будьте справжнім профі: завжди видаляйте бульбашки повітря з картриджа з інсуліном. І не забудьте перевірити прохідність голки перед кожною ін’єкцією. Для цього випустіть 2 одиниці препарату в повітря. А якщо ви надягли голку на шприц-ручку заздалегідь, ця процедура тим більш необхідна – за декілька годин до картриджу може просочитися повітря. До речі, різка зміна температур теж призводить до потрапляння в ємність з інсуліном повітря. Тому не забувайте випускати повітря перед кожним уколом – це дійсно важливо!
- Не економте на собі: голка для шприц-ручки призначена для одноразового використання, не робіть укол двічі однією і тією ж голкою. Після першої ін’єкції просвіт голки часто засмічується, а якщо голка залишається одягненою на ручку, з неї може витікати інсулін.
Як бачите, в ін’єкціях інсуліну немає нічого складного. Правильне введення препарату є дуже важливим для ефективності лікування.
Мої рекомендації для всіх, хто зіштохнувся з діабетом
Всім, хто тільки дізнався про діагноз або починає шлях до компесації, я хочу порекомендувати дотримуватись основних правил, які мені дуже допомагають:
- Візьміть себе в руки, проженіть страх і прийміть діабет! Життя продовжується, все прекрасно, люди з діабетом живуть довго і щасливо.
- Оберіть лікаря-ендокринолога, знайдіть саме свого лікаря, професійного і уважного!
- Шукайте інформацію! Інформація – це ваш ключ до успіху у боротьбі з діабетом.
- Спілкуйтесь з адекватними людьми! Уникайте негативних настроїв, слухів, страшних прогнозів, безглуздих рекомендацій. Не соромтесь діабету, шукайте тих, хто добивається успіхів і перемог, – ви здивуєтесь, як багато таких людей поруч з вами.
- Дотримуйтесь режиму харчування та частіше конролюйте свій цукор.
- Робіть зарядку, займатеся спортом, більше рухайтесь, живіть на повну.
Ці рекомендації допоможуть вам досягнути компенсації діабету. Я з компенсованим діабетом нормально перенесла навіть видалення мигдалин та кесарево, і мене виписали так само, як і всіх інших. Можливо все! Ламаємо стереотипи 🙂
І завжди пам’ятайте: цукровий діабет – це не вирок, а спосіб життя. Дотримуйтесь основних правил і отримуйте задоволення від повноцінного щасливого життя! 🙂
