Пошук
Close this search box.

.

Від дитинства до професії: моя історія діабету

Елена, 20 років. Цукровий діабет 1 типу, живе з діабетом 14 років
Маленька Еленка опинилася в лікарні з діагнозом «цукровий діабет». Незрозумілі слова, білі халати і… страх в очах батьків. Але за підтримки сім’ї та лікарів вона змогла взяти діабет під контроль. Зараз Елена – весела життєрадісна дівчина, студент-медик, і вже сама мріє стати ендокринологом

Від дитинства до професії: моя історія діабету

Елена, 20 років. Цукровий діабет 1 типу, живе з діабетом 14 років
Маленька Еленка опинилася в лікарні з діагнозом «цукровий діабет». Незрозумілі слова, білі халати і… страх в очах батьків. Але за підтримки сім’ї та лікарів вона змогла взяти діабет під контроль. Зараз Елена – весела життєрадісна дівчина, студент-медик, і вже сама мріє стати ендокринологом

Незважаючи на те, що я була ще дитиною, я чудово пам’ятаю, коли разом із батьками дізналась про своє захворювання. Звісно ж, як будь-якій людині, а тим паче дитині, мені було лячно. Слова «цукровий діабет» не давали мені зрозуміти, чому в очах батьків була паніка. Я опинилась у місці, де біля мене постійно ходили лікарі, говорили невідомими мені термінами та робили усілякі маніпуляції. Я відчувала себе розгублено, хотіла опинитись вдома.

На той час я навіть не здогадувалася, що таке «цукровий діабет», оскільки ніколи не стикалася з цим. Батьки, на відміну від мене, знали про таке захворювання, але достатньо поверхнево.

Перші кроки з діабетом

Після маніфестації цукрового діабету на нас линув великий потік інформації, який був дуже корисним. Але подеколи це заводило у ще більш глухий кут, оскільки важко було самому визначати достовірність отриманих знань. Вже у той час було багато джерел, із яких батьки разом зі мною вивчали нові «постулати» життя з цукровим діабетом. Полиці у книжковій шафі поступалися місцем різній літературі про діабет. Дуже багато було нових знайомств із людьми, які так чи інакше були в подібній ситуації. А ще мені надзвичайно пощастило з моєю мамою, яка прививала мені нові навички для життя з діабетом. Пам’ятаю, як вона кожного дня вела щоденник, де записувала результати вимірювання рівня цукру, дози інсуліну, рахувала Хлібні Одиниці.

Прийняти діагноз мені було досить легко. Думаю, певною мірою мені «пощастило» захворіти в дитинстві, адже в цей момент легше звикнути до нового способу життя та правил, які нав’язав мій діагноз. З іншого боку, у дитинстві важче зрозуміти всю серйозність свого стану. Я чимало разів не стримувалась і таємно від мами їла цукерки, а потім всі в подиві не розуміли, чому в мене так різко підскочив рівень цукру в крові. Але я швидко звикла до життя з діабетом і позиціонувала його як правильний спосіб життя. Цукровий діабет змусив мене ще більше цінувати своє здоров’я і прислуховуватись до себе. Так, мені довелося швидше подорослішати, щоб усвідомити всю відповідальність, яка лягає на плечі людини з будь-яким захворюванням. Але я ніколи не відчувала себе пригніченою або неповноцінною. Навпаки, моя «особливість» завжди стимулювала мене працювати над собою і брати верх над діабетом. Я вважаю, що кожна людина має хоча б на п’ятдесят відсотків ставитись до свого здоров’я так, як людина з діабетом, яка слідкує за собою.

Підтримка – важлива частина мого життя

Моєю найміцнішою опорою у житті з діабетом стала родина. Мама на декілька років лишила роботу, щоб бути поруч зі мною. Мене завжди підбадьорювали і давали зрозуміти, що все буде добре. Усі ніжно називала мене «наша солодка дівчинка». Також змінились деякі звички вдома: ми разом правильно харчувалися, займалися спортом, дотримувалися режиму. Зараз, коли я вже доросла, мені легко самостійно контролювати діабет. Але мене завжди підтримують мої рідні, друзі, лікарі, за що я їм дуже вдячна.

Мій стиль життя дуже змінився, відколи я поступила на медичний факультет. Навчання забирало багато часу, і я не завжди раціонально виділяла його на себе. До того ж, я почала жити окремо від батьків і нагляду зі сторони не було. Тому наслідком стали гіпоглікемії. Особливо вони «атакували» вночі: іноді я навіть не розуміла чи мені погано уві сні, чи наяву. Ситуація змінилася, коли я почала використовувати безперервний моніторинг рівня цукру крові, який одразу надсилає сигнал в телефон, якщо цукор вийшов за межі норми. До того ж, спільно з лікарями ми підібрали оптимальну дозу інсуліну. І найголовніше – я почала більш відповідально ставитись до себе.

Звичайно, ще й зараз подеколи в мене бувають гіпоглікемії, але я можу швидко зреагувати та з’їсти щось солодке.. Дуже важливим кроком було розповісти близьким та людям навколо про мій стан і про те, як діяти, якщо мені стає гірше, аби вони мали змогу надати мені необхідну допомогу. Я ніколи не соромилась казати, що в мене діабет. Думаю, тут важливу роль відіграє те, як ми подаємо цю інформацію. Коли я знайомлюсь з новими людьми, то звісно не кажу їм одразу: «Знаєш, у мене діабет і я можу втратити свідомість». Це відбувається якось невимушено в розмові, наче між іншим. Потім людина сама починає цікавитись і я легко їй розповідаю певні особливості своєї хвороби. Я навчила знайомих вимірювати рівень цурку в крові – і вже по ситуації вирішувати, що робити, коли мені стає зле. Розповіла, яка має бути норма і який рівень занадто низький або високий. Наприклад, мої одногрупники також носять з собою стіки із цукром – на випадок, якщо у мене немає.

Майбутній ендокринолог

Як майбутній ендокринолог, а в першу чергу як людина з діабетом, я знаю всі свої лабораторні критерії як постулати. Буду відвертою: не завжди все буває ідеально, але кожного разу я аналізую певні прогалини і намагаюсь компенсувати до норми все необхідне. Зараз є умови, які дозволяють контролювати діабет набагато легше і практичніше. Тому рівень глікованого гемоглобіну менше 7% – це показник, якого кожна людина з діабетом може досягнути без великих зусиль.

Раз у три місяці я здаю аналізи на базові показники: HbA1c, холестерин, білірубін, фруктозамін. Також кожного року лягаю у стаціонар і роблю повне обстеження.

Мій лікар-ендокринолог стала для мене справжнім наставником. Я часто звертаюсь до неї за порадами. У більшості випадків, у силу зайнятості, ми переписуємось, якщо мене турбує щось незначне. Я полюбляю спілкування з нею, оскільки відкриваю для себе багато нової і корисної інформації. Я впевнена, що все залежить від мене, як від пацієнта. Лікар завжди викладається на сто відсотків, але результат у 90% – це лише наше ставлення до себе.

Важливо усвідомити, що лікар лише показує шлях, а ми самі обираємо, як рухатись. Я рада, що наша спільна робота дає хороші результати. І цей «симбіоз» є для мене чудовим прикладом як для майбутнього лікаря.

***

КОРИСНА ІНФОРМАЦІЯ

Гіпоглікемія

Гіпоглікемія – це ускладнення, при якому знижується рівень цукру в крові. Поговоримо про те, як запобігти гіпоглікемії і що робити, якщо вона все ж трапилась.Завжди звертайте увагу на погіршення самопочуття. Ось деякі симптоми, що можуть свідчити про гіпоглікемію:

  • Відчуття голоду
  • Тремтіння
  • Тривога
  • Пітливість
  • Запаморочення
  • Слабкість, сонливість
  • Сплутаність свідомості
  • Нерозбірлива мова

Гіпоглікемія може також виникати під час сну. Деякі ознаки нічної гіпоглікемії:

  • Крик уві сні
  • Жахіття
  • Підвищена пітливість вночі
  • Відчуття втоми, роздратованість або сплутаність свідомості після сну

Гіпоглікемія може проявлятися по-різному: від легко вираженої до важкої. Людина може відчувати один або декілька симптомів, а деякі випадки гіпоглікемії взагалі лишаються непоміченими.

Пам’ятайте, що гіпоглікемія – це ускладнення діабету.

Чому виникає гіпоглікемія

Чи знаєте ви, що деякі звичні речі можуть спровокувати гіпоглікемію? Наприклад:

  • Замалі порції основних прийомів їжі або перекусів, що не відповідають дозі інсуліну, яку ви вводите.
  • Ви поїли із запізненням або ж пропустили прийом їжі.
  • Збільшилось фізичне навантаження.
  • Ви мали сильний стрес.
  • Вживали алкогольні напої, особливо натще.
  • Ввели занадто велику кількість інсуліну.
  • При деяких інфекційних хворобах потреба в інсуліні може змінюватись. Зверніться до лікаря, аби скорегувати дозу інсуліну на період хвороби.

Гіпоглікемія може виникнути у кожного, хто має цукровий діабет і застосовує цукрознижувальні таблетки чи інсулін.

Обов’язково повідомте лікаря, якщо відчували гіпоглікемію або мали нормальне самопочуття і зафіксували низький рівень цукру в крові.

Що робити, якщо виникла гіпоглікемія

НЕ ПАНІКУЙТЕ, якщо ви підозрюєте, що у вас виникла гіпоглікемія. Є п’ять кроків, які допоможуть вам подолати цей стан:

  1. Відкладіть у сторону будь-які справи. Якщо є можливість – сядьте.
  2. Перевірте рівень глюкози в крові.
  3. Швидко “відновіть вміст цукру в крові” – прийміть 15-20 грамів глюкози в таблетках, 4-5 шматочків цукру, випийте стакан соку або будь-який інший солодкий напій, що містить цукор (лимонад, пепсі-колу, чай із цукром).
  4. За 20-30 хвилин повторно виміряйте рівень глюкози в крові.
  5. Якщо рівень глюкози в крові все ще не повернувся до норми, з’їжте ще 10-20 г цукру.

Як і будь-яким ускладненням, гіпоглікемії простіше запобігти, аніж лікувати. Порадьтеся з лікарем, які препарати будуть найбільш безпечними саме для вас, дотримуйтесь дієти, не змінюйте схему лікування самостійно і регулярно вимірюйте рівень цукру в крові.

Обов’язково повідомте вашого лікаря про будь-які епізоди гіпоглікемії.

Будьте здорові і пам’ятайте, що діабет – це просто спосіб життя.

Поділитись: