Таємниця за сімома печатками. 50% людей не повідомляють нікого про гіпоглікемію

Поділитися на facebook
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print

Близько 50% людей, які «знайомі» з гіпоглікемією, не розповідають про свій стан нікому, навіть рідним.1 І причина не завжди у природній скромності.

Розпач заздалегідь

Однією з таких людей була Стефані Едвардс. У 12 років їй діагностували діабет 1-го типу, і дуже довго вона приховувала це від друзів. Ніхто і не здогадувався про стан дівчини, доки на останньому курсі університету вона не пробігла марафон разом з одногрупниками. Незважаючи на те, що Стефані добре поїла перед забігом, ввела інсулін та була в хорошій фізичній формі, на фініші їй стало зле. Дівчина знепритомніла, а коли прийшла до тями і побачила друзів навколо, захвилювалася.

«Усі мої друзі на мене витріщилися. Це було принизливо. Мене заполонив сором, я хотіла зникнути. Моїм найбільшим страхом було те, що це змінить їхнє ставлення до мене. Я боялася, що вони перестануть зі мною бігати, почнуть контролювати, що я їм та коли приймаю ліки, почнуть жаліти. Я боялася, що показала їм, що не можу давати собі раду. Я відчула себе тягарем, хворою людиною. Це відчуття було гіршим, ніж фізичний біль». 2

Стефані не одна така. Схожі переживання мають користувачі порталу asweetlife.org. Вони теж іноді соромляться свого діагнозу. Причини різні. Деякі бояться, що лікування — надто дороге «задоволення» для їхніх родин: «Кожен день відчуваю себе винним за всі гроші, які моя сім’я витрачає на лікування мого діабету першого типу».

Інші мовчать, бо вже стикалися з неприємною реакцією: «Думаю, іноді люди намагаються нав’язати мені почуття провини. Принаймні, я так це бачу… вони криво усміхаються, похитують головою и видають щось на кшталт: «Можливо, тобі не варто їсти так багато закусок, випічки, десертів, пити вино». Е, ні. Будь ласка, не треба змушувати мене почуватися винним чи присоромленим. Я вже почуваюся тягарем просто через те, що живу з діабетом. Я намагаюся розказувати про діабет усім, хто хоче слухати. Здається, про діабет знають тільки ті, хто живе з ним». 3

І це схоже на правду. Людям дійсно не вистачає інформації. На порталі quora.com дівчина Ліза розповіла, як у гостях у подруги попросила покласти свій флакон з інсуліном в її холодильник. Трохи пізніше Ліза випадково почула розмову двох сусідок подруги: «Що це? — Інсулін моєї подруги. — Фууууу».

«Думаю, ми можемо застосувати до цих дівчат презумпцію невинуватості. Скоріш за все, вони не знають, які можуть бути наслідки гіпоглікемії. Можливо, вони навіть не в курсі, що таке інсулін», — пише Ліза.4

Ще одна причина зберігання діагнозу в таємниці — сором за перепади настрою, якими часто супроводжується гіпоглікемія. Страх того, коли близькі дізнаються, що поганий настрій — не просто поганий настрій, то почнуть ставитися по-іншому, надто опікувати.

«Іноді я почуваюся роздратованою чи тривожною без причини. Після того, як поїм, настрій нормалізується, проте мені дуже соромно за свою поведінку». 5

Тривожний дзвіночок

Між іншим, тривожність та гіпоглікемія пов´язані сильніше, ніж ви думаєте. Якщо людина зранку не їла, стрес може спричинити гіперсекрецію інсуліну. Це знижує рівень глюкози в крові, вибиває тіло та мозок з колії, змушуючи людину почуватися фізично та емоційно нестабільною. Ось чому так важливо не пропускати сніданки! 6

У 1966 році Гаррі Сальцер помітив зв’язок між низьким рівнем глюкози та апатією у своїх пацієнтів з діабетом. Ті пацієнти Гаррі, які часто тривожилися, були дратівливими та плаксивими, їли здебільшого швидкі вуглеводи та пили напої із вмістом кофеїну. Сальцер змінив їхню дієту, виключив з неї кофеїн, ввів продукти з високим вмістом білка на низьким вмістом цукру. Згодом лікар помітив, що симптоми тривожності зовсім зникли, а рівень глюкози нормалізувався.7

Схожий випадок трапився у 2016 році. 15-річна дівчина з генералізованим тривожним розладом та симптомами гіпоглікемії харчувалася здебільшого простими вуглеводами. Лікарі додали протеїн, жири та клітковину до її раціону. Через чотири тижні симптоми тривожності як рукою зняло.8

Тому якщо причина вашого сорому — частий немотивований поганий настрій, є сенс порадитися з лікарем щодо зміни харчування.

Якщо поради лікаря отримано і дотримано, можна покопирсатися в голові. Правда, що всі проблеми і ній.

Гіпоглікемія (чи будь-яка інша проблема зі здоров’ям, яка має реальні прояви) — не те, чого треба соромитися. Ви ні в чому не винні. Ви не стали кращими чи гіршими, відтоді як вам встановили діагноз «цукровий діабет». Люди, які вас справді люблять, це розуміють. А інших і тримати біля себе не варто.

Поділитися на facebook
Поділитися на linkedin
Поділитися на email
Поділитися на print
ПІДПИСКА

Підсумки тижня

7 днів – в одному повідомленні
Пояснюємо, що нового у світі діабету

Приєднуйтесь до нас!

Поговоримо про гіпо

Реальні історії життя людей з діабетом

Ілона

Я “зустрічаюся” з гіпо досить часто: принаймні один раз на тиждень маю легку гіпоглікемію. Я можу відчувати запаморочення та тремтіння рук, можу зовсім не відчувати, а глюкометр все одно показує 2,2 ммоль/л

Марина

У моєму житті було дві дуже важких гіпоглікемії. Одна трапилася зі мною вдома, коли я була вагітна, друга – з нез’ясованих причин – на ринку, на одеському Привозі

Останні новини

Світові новини щодо діабету

Гіпоглікемія. Ризики, які від нас залежать і не залежать

Найчастіше гіпоглікемія у людей з діабетом трапляється внаслідок занадто інтенсивної інсулінотерапії. Проте декілька факторів, які для багатьох є просто епізодами життя, для «солодких» же людей мають стати такими собі «ахтунгами»

Читати далі »

Важливі факти, складні теми – простими словами

Приєднуйтесь до нас!

Знайдіть однодумців

Поговоримо про гіпо

Реальні історії життя людей з діабетом

Останні новини

Світові новини щодо цукрового діабету