«Я сам собі не належу»
Після першої зустрічі з гіпоглікемією віч-на-віч через жорстку необізнаність люди часом не розуміють, що з ними взагалі трапилося. Але тривога та підсвідоме передчуття починають зсередини руйнувати і психіку, і особистість людини. Вона часто закривається у чотирьох стінах: так ніби спокійніше. Потім настає несприйняття себе, людина припиняє комунікувати, позбавляє себе принад спілкування та взагалі радощів життя, її постійно охоплюють тривога та почуття безвиході через події, які вона більше не може контролювати. Такий стан психологи називають депресивним, і часто він супроводжується «терапевтичною байдужістю». За даними досліджень, 37% пацієнтів з цукровим діабетом 2-го типу після епізоду гіпоглікемії знижують дозу інсуліну, 12% — пропускають наступну ін’єкцію. Крім того, люди, які перенесли гіпоглікемію, починають усе менше і менше рухатися, а 22% з них взагалі уникають фізичних навантажень. Деякі ж просто дозволять собі «прогулювати» роботу: у місяць через гіпоглікемії вони пропускають у середньому 1,8 робочих дня.1
Інколи, навпаки, людина намагається компенсувати усвідомлення свого стану підвищеною агресією, вона весь час провокує конфлікти, легко збуджується, погано спить уночі, а вдень її постійно хилить у сон… Скоріш за все, тут має місце астенічний стан. Є і ще один тип «постгіпоглікемічної» поведінки на тлі цукрового діабету, так званий невротичний стан: настрій змінюється щохвилини, людина ображається«на рівному місці», дратується з будь-якого приводу. І все це замість того, аби знайти вихід із гіпоглікемічної омани — разом із лікарем взяти гіпоглікемію під суворий контроль. Це — реально! Ми свідомо не називаємо такі «набори» поведінки синдромами, адже в психіатрів це вже діагноз, а ми сподіваємося разом до цього не допустити.
Погляд зсередини
Усі ці негаразди з тілом та душею, тобто фізіологічні реакції через гіпоглікемію, здебільшого пов’язують з гормональними порушеннями та нейроглікопенією (порушенням обміну в клітинах головного мозку). Як наслідок — негативні зміни в емоціях, афектах та соціальній поведінці. Напруга, гнів, некерованість… Страх перед гіпо та низьким рівнем глюкози часто викривлює метаболічний контроль. До того ж збентеженість і страх гіпоглікемії так недоречно турбують і родичів людей з діабетом, особливо батьків дітей з діабетом.2 Замість стати надією та опорою для своїх рідних, вони самі опиняються на межі нервового зриву. У підлітків тривожність у проекції на часті гіпоглікемії стає серйозними провокаційними факторами щодо страху гіпо, та у 50% переходить у депресії.3 Вчені вже мають чимало доказів того, що гостра гіпоглікемія є однаково складним станом для мозку людей як із діабетом типу 1, так і типу 2, який негативно впливає на розумову працездатність, а когнітивна ефективність може знизитися на третину.4 У будь-якому випадку, очевидна зміна поведінки в результаті пережитого (навіть єдиного епізоду) гіпоглікемії має стати серйозним сигналом для вмикання свідомості людини з діабетом та втручання лікаря, аби не довелося потім мати справу зі справжньою депресією або іншим психічним захворюванням. Адже з хорошим настроєм лікування діабету дає куди кращий результат.5
У всьому винні «нерви»
Своєю чергою, виникнення цукрового діабету часто пов’язують як з депресією (вона здатна збільшити ризик розвитку діабету 2-го типу на 60%6, так і зі стресом, природа якого може бути дуже різною: перевтома на роботі, сімейні складнощі, нещасне кохання, втрата близьких. Підвищений рівень глюкози в сечі, наприклад, виявляли в абітурієнтів та студентів під час сесії, у вболівальників — під час відповідального матчу. В Європі навіть існує такий термін, як «біржовий діабет»: на нього страждають бізнесмени, керівники, вчені, вчителі. А походження його пов’язують із захворюванням на діабет бізнесменів, у яких із різким падінням курсу на валютній біржі починає не на краще змінюватися глікемія. Людям з діабетом часом достатньо перехвилюватися, як рівень глюкози в крові в них різко зростає, або навпаки падає.7 Схема тут виявляється доволі проста: стрес —адреналін — проблеми з рівнем глюкози, які, до речі, найчастіше виливаються саме у його зниження з ризиком гіпоглікемії.8
Природно, що водії з частими нападами гіпо, особливо тяжкими, створюють серйозну загрозу на дорогах. У багатьох країнах людині з цукровим діабетом дозволяють управляти транспортним засобом, тільки якщо за останні 12 місяців у неї не було зареєстровано жодного випадку гіпоглікемії.9 А в деяких країнах можуть навіть позбавити людину водійських прав, якщо буде констатовано, що вона двічі перенесла гіпоглікемію через порушення схеми введення інсуліну.
