На вістрі голки

Причиною цукрового діабету є недостатнє продукування організмом власного інсуліну (при ЦД типу 1) або низька сприйнятливість до нього тканин (при ЦД типу 2). Щоб клітини могли трансформувати глюкозу, отриману з їжею, в енергію, необхідно підтримувати оптимальну кількість інсуліну в організмі. Зробити це можна шляхом ін’єкції за допомогою інсулінового шприца або шприца-ручки.

Особливості введення інсуліну

Щоб інсулін працював одразу після надходження в тканини та в повному обсязі введеної дози, важливо робити ін’єкцію правильно. Для цього препарат уводять у підшкірну жирову клітковину. Товщина шкірного покриву в різних людей коливається від 2 до 4 мм, тож глибина проколу повинна становити не менше 4 мм — так препарат не потрапить у шар шкіри і зможе повністю виконати своє завдання.

Другий важливий нюанс: укол потрібно зробити так, щоб голка не дісталася до м’язової тканини, яка лежить одразу за підшкірною жировою клітковиною. Для цього в місці уколу треба сформувати складку, злегка зібравши шкіру двома пальцями і відтягнувши її на 2-2,5 см¹. Саме в цю складку і потрібно ввести голку, направивши її під кутом 90° або 45°.

Прокол потрібно робити швидким рухом, щоби знизити больові відчуття. Важливе значення має якість голки: для кожної ін’єкції слід використовувати нову.

Чому голки не можна використовувати вдруге?

Іноді можна почути: нічого страшного у повторному використанні голки немає. Однак це не так, і ось чому.

1. Голки для інсулінових шприців та шприців-ручок є одноразовими — для них не передбачена процедура стерилізації. Застосовуючи вже використану голку вдруге або навіть втретє, ви ризикуєте занести інфекцію в місце уколу. Результатом може стати нагноєння, а в гіршому випадку зараження крові.
2. Сучасні голки для інсулінових ін’єкцій виготовляють з якісної сталі. Кінець голки зазнає потрійного заточування під кутом, завдяки чому його ріжучим краєм є найтонший шар металу. Після застосування гострота краю знижується при взаємодії зі шкірою, тому під час повторного використання для проколу доводиться застосовувати зусилля. Через це тонкий кінчик голки вигинається в бік, перетворюючись на міні-гачок, який під час руху завдає мікротравми, розриваючи шкіру та підшкірну жирову клітковину шар і провокуючи кровотечу. Згодом в таких місцях утворюється потовщення (ліподистрофія). У деяких випадках зігнутий кінчик може відламатися і залишитися під шкірою, що загрожує запаленням.
3. Препарат, що залишається на внутрішній поверхні голки після ін’єкції, висихає та кристалізується. Це призводить до закорковування каналу і ускладнення подачі інсуліну, а також до зменшення дози препарату. Неправильна доза може спровокувати стрибок рівня глюкози.
4. Якщо не зняти використану голку шприц-ручки, то вона стане своєрідним провідником, через який всередину картриджа надходитиме повітря. Бульбашки повітря можуть істотно вплинути на кількість препарату: при ін’єкції буде введена не потрібна доза, а 50-70% від неї.

Аби ін’єкції інсуліну були ефективними та безболісними, необхідно дотримуватися таких правил:

• Звертайте увагу на такі параметри голок, як товщина і довжина.² Чим тонша голка, тим менш болісне відчуття під час проколювання, але при цьому швидкість введення препарату знижується. Оптимальна довжина голок для шприців —6-8 мм, для шприц-ручок — 4 мм;
• після введення препарату потрібно відрахувати 10 секунд, і тільки після цього виймати голку зі шкіри. Це допоможе запобігти витіканню деякої кількості препарату через прокол і забезпечить введення повної дози інсуліну;
• після закінчення процедури надягніть ковпачок на голку, зніміть її зі шприца та викиньте у сміттєвий контейнер, недоступний для дітей. Для наступного уколу візьміть нову голку;
• якщо ви використовуєте шприц з інтегрованою (незйомною) голкою, надягніть на неї захисний ковпачок і викиньте використаний шприц одразу після ін’єкції. У жодному разі не застосовуйте його повторно!

Інсулінові шприци на 40 та 100 ОД — у чому різниця?

Незважаючи на наявність шприців-ручок та інсулінових портів для введення препарату підшкірно, багато людей з діагнозом ЦД вважають за краще використовувати інсулінові шприци. Це пояснюється доступною ціною, зручністю та наявністю в будь-якій аптеці, а також можливістю використовувати препарат різних виробників (на відміну від шприц-ручки, яка вимагає застосування препарату того самого виробника).

Сьогодні у продажу є два типи інсулінових шприців: з маркуванням U-40 та U-100. Правильний вибір шприца важливий для ефективного застосування препарату.³

• Шприци U-40 використовують для ін’єкцій інсуліну з концентрацією 40 ОДв 1 мл. На шприцах цього типу нанесена шкала із 40 поділок, де кожна поділка відповідає 1 ОД інсуліну U-40.
• Для введення інсуліну U-100 з концентрацією 100 ОД в 1 мл використовують шприци U-100. Вони також забезпечені шкалою, на якій вказано кількість одиниць.

Важливо пам’ятати, що шприци кожного типу розраховані на використання препарату з відповідною концентрацією. Якщо набрати потрібну дозу інсуліну не у «свій» шприц, орієнтуючись тільки на шкалу, можна ввести неправильну кількість інсуліну. Тому важливо стежити за тим, щоби тип шприца відповідав типу препарату.

Якщо під рукою не виявилося шприца з потрібною шкалою, необхідно правильно розрахувати дозу. Наприклад, ви використовуєте інсулін U-100 і вам потрібно ввести 10 ОД, а в наявності є шприц U-40. Оскільки концентрація U-100 у 2,5 разу вища, ніж U-40, то набирати препарату у шприц U-40 потрібно у 2,5 разу менше — тобто не 10 поділок (зазначених цифрою 10), а 4 поділки. У свою чергу, 6 ОД інсуліну U-100 займуть у шприці U-40 всього 2,4 поділки.

У разі, коли необхідно ввести інсулін U-40 за допомогою шприца U-100, потрібний обсяг препарату множиться на 2,5. Наприклад, щоби набрати в шприц U-100 10 ОД інсуліну U-40, потрібно відміряти 25 поділок на шкалі. Відповідно 6 ОД препарату U-100 у шприці U-40 займуть об’єм у 15 поділок.

Шприц U-100 є більш універсальним для препаратів обох типів, оскільки набрати 2,5 поділки простіше, ніж 2,4 поділки. А від точності введеної дози залежить ваше самопочуття.