Дізнавшись про гіпоглікемію якомога більше, можна перетворити її з ворога якщо не на друга, то принаймні на сусіда. І головне, що варто усвідомити людям з діабетом: гіпоглікемія є синдромом набутим і спричиненим здебільшого лікуванням, а отже, його можна як набути, так і позбутися. Головне — не панікувати і стати відкритим.
Невигадана історія Сергія
…Двадцятисемирічний Сергій завжди викликав захоплення оточуючих: підтягнутий, привітний, життєрадісний. Серед друзів і колег він здобув славу затятого «ЗОЖника» й був взірцем гармонійного поєднання відповідальності та легкості. І ніхто навіть не здогадувався, наскільки непросто хлопцеві вдавати безтурботність, адже у 16 років йому встановили діагноз «цукровий діабет типу 1». «Ну, з’явився в медичній картці новий діагноз, але ж життя продовжується!» — оптимізмові Сергія міг позаздрити будь-хто. Він дуже акуратно дотримувався терапії, з лікарем був, як то кажуть, в одній зв’язці, і йому чудово вдалося поєднувати з діабетом і досить активну роботу з частими відрядженнями, і наповнене дозвілля, і заняття улюбленим видом спорту — фехтуванням.
Та життя часом вирішує випробувати на міцність і обирає не тільки слабких, а й сильних. Того дня Сергій повертався на своїй «реношці» з матусею із дачі, що розташована недалеко від міста. Дорога там, м’яко кажучи, не автобан: яма на ямі. Але цим шляхом добиралися вони вже не вперше, і ніби все було як завжди. Аж раптом руки перестали слухатися хлопця, перед очима замиготіли метелики, його кинуло у піт, кермо ніби стало з пластиліну… Отямився Сергій у лікарні: струс мозку, перелом ключиці, розбите обличчя. А от мама була в тяжчому стані, і лежала у тій самій лікарні швидкої допомоги у «важкій травмі». Щойно хлопець зміг підвестися, побіг до неї на 2-й поверх. Зазирнув у палату, мама лежала вся в бинтах, але знайшла в собі сили посміхнутися. Біля маминого ліжка сиділа її найкраща подруга й голосила: «Ой, Лідонько, і за що ж вас так Господь покарав!»… Сергія наче окропом обдало. Він уже знав, що аварія сталася через напад гіпоглікемії. Скоріш за все, як сказав лікар, через те, що він перевтомився. Раніше хлопець практично нічого не знав, що то за «явище», але з легкої руки тітки Наталі сприйняв його як кару Божу. Закрився, нікому нічого не розповів, навіть своєму лікарю, образився на весь світ, практично не сідав за кермо і почав уникати друзів: «А раптом повториться!?» Так минуло два роки, напади гіпоглікемії повторювалися і ставали все тяжчими. Сергій змінився до невпізнання… І хто знає, чим усе це закінчилося б, якби не втрутилася його дівчина Леся і, об’єднавшись разом із лікарем, не розбила стіну тиші навколо гіпоглікемії!
Це лише один епізод з одного життя, який закінчився хепі-ендом. Але скільки людей з діабетом продовжують страждати і мовчати про свої напади гіпо замість того, аби разом із лікарем і родиною усе налагодити й отримувати щонайбільше радості від життя.
Мовчати не можна зарадити
Здавалося б так очевидно, де ставити кому… Та не завжди все так просто в житті людей з діабетом. І в них з’являється своя страшна таємниця… про гіпоглікемію. Причин цього є принаймні три:
- занадто низький рівень глікемії не розпізнається як гіпоглікемія;
- людина недооцінює важливість таких подій;
- людина соромиться свого стану, боїться викликати в оточуючих жалість або гидливість (адже часто люди плутають напади гіпо з алкогольним сп’янінням або епілепсією, при яких вони також відчувають страх та не можуть надати елементарну допомогу), покладає всю відповідальність за свій стан лише на себе.1
Варто запитувати в свого лікаря не лише про гіпоглікемію, а й про фактори, які здатні її спровокувати. Але абсолютно доречно буде випередити лікаря і розповісти про свій спосіб життя, про хронічні хвороби (немає людей здорових, є недообстежені!) і навіть про поїздки, що заплановані, або заходи, на яких мусите обов’язково бути присутніми. Адже є й певна парадоксальність у ситуації з гіпоглікемією: до неї може призвести як недбале ставлення до рівня глюкози, так і занадто інтенсивний його контроль, а точніше — невідкоригована інсулінотерапія. При цьому протистояння гіпо часто має суто індивідуальний характер, заходи проти нічних нападів різняться від денних тощо. Тому з лікарем доведеться обговорити багато важливих речей: і дози інсуліну, і тип моніторингу, і вплив супутніх захворювань, і спосіб життя, і навіть місце ін’єкції препаратів та прийом гарячого душу…
Але якщо ви не говоритимете про свою гіпоглікемію, вам не зможе допомогти ані ваш лікар, ані оточуючі люди. Особливо в критичній ситуації, коли допомога зовні може вартувати життя, а той, хто поруч, не знатиме, що у без свідомому стані допоможе ін’єкція або введення через ніс порошку глюкагону, а про занадто низький рівень глюкози можна дізнатися зі спеціального браслета на руці або спеціального додатку на смартфоні людини з діабетом.2
Що запитати у лікаря
Немає нічого дивного в тому, якщо людина з діабетом одного разу прийде на прийом до свого ендокринолога та витягне записничок (можливо, й у смартфоні) із дуже важливими питаннями. Аби нічого не забути.
- Який нині в мене ризик гіпоглікемії?
- Що робити в разі виникнення гіпоглікемії саме мені?
- Як мені бути, як підготуватися, аби запобігти нападам гіпо? Як підготувати до цього інших?
- Як заздалегідь розпізнати ознаки та симптоми гіпо?
- Чи існує для мене ефективніший метод лікування, інше дозування, схема, тип інсуліну або інші препарати?
- Як мені найефективніше моніторити рівень глюкози?
- Які препарати екстреної допомоги підходять саме мені?
Ви помітили: нас не цікавлять універсальні поради з інтернету, адже гіпоглікемія дуже не любить індивідуального підходу до лікування та профілактики.3 Бо це питання вашого подальшого життя без порушень судинної, нервової систем і когнітивної функції, без інфаркту міокарда, сліпоти, хворих нирок, безсоння та проблемам у соціумі.4
Як почати розмову про гіпо
Якщо комусь складно розпочати розмову, давайте спробуємо подивитися на прості життєві речі очима гіпоглікемії. І ви відчуєте, що це лише вирішення чергової задачі життя, якому ми вчимося… все своє життя, міняються лише обставини.
Просто керувати авто… Варто лише розуміти, що остаточне рішення про надання людині з діабетом водійського посвідчення (лише для легкових авто) Україні залежить від рішення лікаря-ендокринолога, який обов’язково має зазначити свій висновок у медичній довідці. Але це не означає, що варто приховувати від нього епізоди гіпоглікемії. Слід намагатися зробити керування авто найбезпечнішим і для себе, і для оточуючих, мінімізуючи ризик виникнення гіпо та аварійних ситуацій. В європейських країнах це прописано досить конкретно. Так, людина з діабетом може бути позбавлена права керувати авто в разі виникнення більш ніж одного епізоду тяжкої гіпоглікемії протягом останнього року. А Почесна медична консультативна комісія Державного секретаря по водінню та діабету вимагає вимірювання глікемії за 30 хвилин до поїздки та кожні 2 години під час водіння.5 І це має неабиякий сенс.
Просто займатися фізкультурою… І просто зрозуміти, що під час регулярних фізичних навантажень вивільняються контррегуляторні гормони, що в разі надмірної старанності можуть спровокувати гіпоглікемію. Ось чому так важливо, наприклад, у день змагань, якому передували активні тренування, тримати під контролем рівень глюкози крові.6
Інтенсивні та тривалі фізичні вправи після нещодавнього епізоду тяжкої гіпоглікемії можуть ушкодити скелетні м’язи та печінку.9
Просто лягати спати… Підступність нічних гіпоглікемій — у їхній неіндефікованості. Дослідження показують, що 73,7% нічних гіпо— серед нерозпізнаних епізодів.7 До того ж сон послаблює нейроендокринні захисні властивості організму проти гіпоглікемії.8 Контролювати себе уві сні навряд хто в змозі, а от підвищена пильність щодо глікемії перед сном буде зовсім не зайвою.
Просто ходити на роботу… Безумовно, існує перелік професій, які протипоказані людям з діабетом: робота на висоті чи під водою, у вугільних шахтах та на залізниці, у металургії. Залишимо їх іншим. Адже представникам решти менш екстремальних професій не варто приховувати свій стан від співробітників та керівництва хоча б тому, що на робочому місці вам підуть назустріч в організації харчування, відпочинку та надання екстреної допомоги в разі виникнення гіпоглікемії.
Важливо! Відчуваєте пригніченість? У вас усе ще є шанс не допустити нападу гіпо самостійно, якщо рівень глюкози трохи нижчий 4 ммоль/л. Якщо ж ви не змогли відстежити свої симптоми, і глікемія знизилася менше ніж до 2,5 ммоль/л, є велика вірогідність, що самотужки з гіпо вам не впоратися.10
