Все (і навіть більше) про способи введення інсуліну

Яка техніка краще?

Найбільш ефективний спосіб введення інсуліну в організм – ін’єкція. Так препарат швидше потрапляє в кров і починає діяти практично миттєво та з найбільшою ефективністю. Саме з цієї причини так і не набули масового поширення інсулінові препарати у вигляді крапель, інгаляторів, розчинів і таблеток: за таких способів введення неможливо точно визначити кількість ліків, яка потрапляє в кров. Через це пацієнтам доводиться робити додатковий аналіз крові на цукор через деякий час після прийому ліків, а це не сприяє зменшенню числа проколів.

Сучасна медицина пропонує людям із діагнозом ЦД кілька способів введення інсуліну: за допомогою інсулінового шприца, шприц-ручки та інсулінової помпи.  Розглянемо плюси та мінуси кожного варіанту.

Інсуліновий шприц

Перший укол інсуліну було зроблено в 1922 році за допомогою багаторазового шприца, виготовленого з металу та скла – інших інструментів для ін’єкцій в ті часи не існувало.² Такі шприци були незручні: громіздкі, важкі, вони потребували обов’язкової стерилізації у вигляді кип’ятіння і часто заклинювали. Багаторазові голки, що входили в комплект, викликали досить сильні больові відчуття через свою товщину.

В середині 50-х років з’явилися одноразові інсулінові шприци зі скла, а через кілька років було розроблено одноразовий шприц із пластику.³ Сьогодні у продажу є одноразові пластикові моделі як із вбудованими голками, так і змінними, що дозволяє підібрати найбільш оптимальний вид шприца для кожного пацієнта.

До переваг інсулінового шприца можна віднести наступні властивості:

• невисока вартість і наявність практично в кожній аптеці;
• компактність;
• зручна конструкція;
• можливість підібрати відповідну голку;
• розмітка шкали під інсулінові одиниці.

У число недоліків входять:

• необхідність кожного разу набирати певну кількість ліків;
• можливу відсутність у продажу голок потрібної довжини і товщини, а також шприців зі звичною шкалою (для інсуліну – 40 або 100);
• психологічний страх перед шприцами у дітей і деяких дорослих, що ускладнює процес ін’єкції.

Щоб зробити укол інсуліну шприцом, необхідно виконати наступні дії.

1. Підготувати шприц: перевірити його стерильність (обгортка не повинна бути порушена), переконатися у відповідності шкали і концентрації препарату, підібрати відповідну голку (при використанні моделі зі змінною голкою).
2. Відтягти поршень порожнього шприца до поділу, що вказує на потрібну кількість ліків.
3. Випустити всередину флакона з інсуліном набране у шприц повітря, потім перевернути флакон і набрати необхідний об’єм препарату з невеликим запасом.
4. Видалити зі шприца бульбашки повітря. Для цього, не виймаючи шприц із флакона і тримаючи його голкою вгору, потрібно злегка постукати по корпусу пальцем, аби бульбашки зібралися у верхній частині. Потім повітря разом із надлишком препарату потрібно випустити назад у флакон.
5. Укол слід робити в зібрану пальцями складку шкіри під кутом 45 градусів.

Інсулінові шприци використовують переважно в лікарнях, і вони є бюджетним варіантом.

Шприц-ручка

Компактна і стильна шприц-ручка з’явилася в арсеналі засобів сучасної медицини у 80-х роках минулого століття.⁴ Свою назву цей ін’єкційний інструмент отримав через подібність до авторучки: у пластиковому циліндричному корпусі ховається картридж з інсуліном замість чорнила та механізм подачі потрібної дози ліків, а на місці пера – тонка коротка голка.

У продажу є як одноразові, так і багаторазові шприц-ручки. Модель першого типу використовують до закінчення препарату в картриджі (але не довше ніж 30 днів), потім її потрібно утилізувати. Багаторазовий ін’єктор дозволяє виймати картридж, коли в ньому закінчується інсулін, і вставляти в корпус новий, наповнений ліками.

Стандартний обсяг картриджу – 3 мл, у яких міститься 300 одиниць інсуліну.  Завдяки шприц-ручці зникає потреба постійно носити з собою кілька інсулінових шприців та флакон з ліками.

Техніка введення інсуліну за допомогою шприц-ручки дуже проста.

1. Одягти нову голку.
2. Виставити дозу ліків за допомогою дозатора.
3. Сформувати пальцями складку шкіри і ввести в неї голку під кутом 45 градусів.
4. Натиснути до упору на кнопку поршня.
5. Почекати 10-15 секунд, потім прибрати шприц-ручку. Голку утилізувати.

До переваг шприц-ручок можна віднести:

• високу точність дозування;
• наявність у продажу моделей для дітей з ходом поршня в 0,25 од;
• відсутність необхідності набирати потрібний обсяг ліків перед кожним уколом;
• зручну конструкцію (в тому числі – моделі з функцією запам’ятовування часу і обсягу останньої ін’єкції);
• мінімальні больові відчуття завдяки тонким і коротким голкам;
• привабливий вигляд, а також доступні ціни на інструмент і витратні матеріали.

Серед недоліків – складності в розрахунку дози при позапланових прийомах їжі та фізичних навантаженнях, а також необхідність почекати деякий час після уколу перш ніж виймати голку.

Інсулінова помпа

Наприкінці 70-х років минулого століття почалася розробка одного з найефективніших ін’єкційних інструментів – інсулінової помпи.⁵ Вона складається з резервуара, що містить інсулін, який знаходиться у корпусі з електронною системою управління, інфузійної системи та мікроголки. Маса такої конструкції становить 65-100 грамів, а за розмірами вона схожа на невеликий мобільний телефон.

Корпус приладу кріпиться на поясі. Від нього відходить гнучкий катетер, який закінчується мікроголкою. Голку потрібно ввести в підшкірно-жировий шар та зафіксувати за допомогою спеціального кріплення. Помпа подає невеликі дози швидкого або ультракороткого інсуліну через однакові проміжки часу, імітуючи роботу підшлункової залози. Також після прийому їжі можна ввести додаткову дозу препарату, яка компенсує отримані вуглеводи.

Картриджі потрібно міняти у міру використання інсуліну. Інфузійна система (катетер і голка) підлягає заміні кожні 2-3 дні разом зі зміною місця ін’єкції.  Таким чином відпадає необхідність робити кілька проколів на добу.

Плюси ін’єкційних помп:

• зменшення кількості проколів (що важливо при лікуванні діабету у дітей);
• згладжування глікемічних кривих;
• тривалий термін служби приладу (4-5 років);
• наявність моделей з калькулятором доз, функцією запам’ятовування та системою попередження ризику гіпо- або гіперглікемії.

До недоліків можна віднести наступні фактори:

• постійне носіння пристрою;
• необхідність знімати прилад під час водних процедур та активних занять спортом;
• збільшення частоти перевірок рівня цукру в крові (до 7-8 разів на добу).

Інсулінові помпи стають ефективною заміною звичайним шприцам і шприц-ручкам. Їх вводять у держпрограми, спрямовані на боротьбу з діабетом, що дає окремим категоріям пацієнтів можливість отримання приладу безкоштовно.

Правильна настройка помпи дозволяє знизити коливання рівня цукру і запобігти стрибкам глюкози в крові. Інсулінова помпа – оптимальне рішення для лікування діабету у дітей, людей з частими нападами гіпоглікемії та голкофобією, а також у вагітних жінок.