Глюкоза – джерело, з якого видобувається необхідна для нормального функціонування нашого організму енергія. Організм отримує цей «енергетик», розщеплюючи вуглеводи, котрі надходять з їжею. Зі шлунково-кишкового тракту глюкоза потрапляє в кров, а звідти – до клітини, куди її транспортує гормон інсулін, що є надважливим для функціонування організму гормоном підшлункової залози. І вже клітини перетворюють глюкозу на необхідну нам енергію.1 Отже, інсулін – обов’язкова ланка на шляху отримання енергії.
Читайте також: «Знайомство з інсуліном: біохімія та психологія гормону»
Інсулінорезистентність – «фальшивий» брак гормону
Іноді стається так, що організм з певних причин перестає «бачити» інсулін або відчуває його дефіцит у той час, коли гормону підшлункова залоза синтезує вдосталь. Відповідно, хоча гормон присутній, і кількість його є цілком достатньою, він не може виконувати свою функцію. Через це обсяги невикористаної глюкози в крові зростають, а процес продукування енергії припиняється. Цей стан має назву інсулінорезистентність (латиною resistentia означає «чинити опір»). Тобто, організм пручається рідному природному і вкрай необхідному гормону.
Доки підшлункова у стані продукувати більшу кількість інсуліну, щоби подолати послаблену реакцію клітин на гормон, рівень глюкози в нашій крові не виходить за межі норми. А ось коли чутливість клітин до інсуліну стає надто низькою або припиняється зовсім, залоза вже не в змозі справлятися з надто великим навантаженням або просто працює даремно. Тоді проблема стає критичною, і в людини підвищується рівень глюкози в крові. 2
Як інсулінорезистентність переходить у предіабет та діабет
Коли інсулін втрачає можливість транспортувати глюкозу до клітин, цукор в крови не має природного виходу й поступово починає накопичуватися. І, хоча наше тіло його не бачить, в крові є також багато інсуліну, котрий має ще одну функцію – він дає сигнал клітинам печінки та м’язів зберігати надлишок цукру у вигляді глікогену в якості аварійного запасу для отримання енергії.
Коли клітини вже переповнені, зайвий цукор починає перетворюватися на жир. Отже, ми маємо понаднормовий жир – збільшення ваги та постійно вищий за норму рівень цукру в крові. Саме цими ознаками характеризується предіабет – граничний і поки що зворотний стан, що передує розвитку хронічного захворювання, діабету 2-го типу. 3
Оцінка інсулінорезистентності
Для моніторингу стану здоров’я поміж інших тестів використовують метод оцінки інсулінорезистентності на базі дослідження базальних рівнів інсуліну (концентрація гормону натще) та с-пептиду (компоненту секрету частини підшлункової залози, котрий є показником секреції інсуліну)4 в організмі. Тест має назву HOMA-IR (англійською Homeostasis Model Assessment of Insulin Resistance). 5
Обчислення
Індекс інсулінорезистентності або HOMA-IR вираховують за формулою: інсулін в сироватці крові (вимір натще) × глюкоза у плазмі крові (вимір натще) / 22,5. 6
Відхилення від норми
Підвищений індекс інсулінорезистентності означає можливість вже наявного діагнозу «предіабет», підвищення ризику розвитку діабету та появи проблем із серцем, великими й периферичними судинами.
Лабораторне дослідження на предіабет
Схильність до розвитку діабету та наявність предіабету може підтвердити не лише діагностика порушення інсулінорезистентності, а й низка простих лабораторних аналізів. Ці тести призначає лікар за найменшої підозри на ризик розвитку предіабету та діабету.
Обстеження на предіабет містить в собі три тестування:
- Тест на рівень глікованого гемоглобіну (тест А1с або HbA1c): предіабет діагностують за наявності результатів від 5,7 до 6,4%.
- Дослідження рівня глюкози в крові натще: значення 5,6-6,9 ммоль/л означає, що у вас предіабет.
- Аналіз на толерантність до глюкози (оцінювання рівня цукру в крові за 2 години після того, як був проведений пероральний прийом порції глюкози за умови попереднього голодування від 8 годин): рівень 7,8-11,0 ммоль/л підтвердить предіабет. 7
Отже, підвищений індекс інсулінорезистентності та хоча б один з перелічених тестів гарантовано вкажуть на наявність переддіабетичного стану.
Симптоми інсулінорезистентності
Точний діагноз підтверджують лише лабораторним шляхом, але деякі зовнішні ознаки інсулінорезистентності можна помітити й неозброєним оком. Серед них:
- надмірний обхват талії: більший ніж 102 см для чоловіків та 88 см для жінок (абдомінальне ожиріння);
- темні плями у ділянках складок шкіри (чорний акантоз)8.
Крім того, людина може відчувати:
- патологічну втому;
- підвищене почуття голоду;
- проблеми з концентрацією уваги.
Ще, як правило, ознаками інсулінорезистентності є гіпертонія та порушення ліпідного профілю (підвищений вміст холестерину в крові).
Причини появи інсулінорезистентності
Є декілька факторів, котрі провокують розвиток резистентності організму до інсуліну:
- надлишок ваги або ожиріння;
- вживання їжі, котра містить понаднормову кількість вуглеводів;
- знижена фізична активність;
- стресовий стан у хронічній стадії;
- захворювання Кушінга (гормональний дисбаланс) або полікістоз яєчників;
- тривале вживання стероїдів.
Профілактика інсулінорезистентності
Чи можна боротися з резистентністю організму до інсуліну та запобігти її наслідкам – появі предіабету та діабету? Звичайно, так. Основні ліки – це активний та здоровий спосіб життя:
- правильне харчування з низьким вмістом вуглеводів;
- заняття фізкультурою або спортом.
Здорова їжа та спорт допомагають зменшити потребу організму в інсуліні (знизити рівень секреції гормону природним шляхом) та внормувати вагу тіла.
За потреби лікар може ввести до терапії ліки для схуднення або рекомендувати оперативне втручання для зменшення ваги тіла. 9
